3.Методи спостереження і реєстрації іонізуючих випромінювань.

Слід зазначити, що вплив радіоактивного випромінювання на живі організми має не лише негативні наслідки. У малих дозах його широко застосовують з лікувальною метою на мікробіологічному рівні, в агротехнюлогіях вирощування тварин і рослин, оскільки опромінення викликає мутацію генів, у медичній діагностиці, де використовують ізотопи тощо. Більше того, досліди з вирощування рослин в умовах обмеження радіації показали, що їх розвиток сповільнюється і продуктивність знижується. Тобто на Землі під дією природного радіоактивного фону еволюція живої природи відбулася так, що відсутність радіації негативно позначається на розвитку організмів.

Характеристики радіоактивного випромінювання вимірюють за допомогою дозиметричних приладів — дозиметрів. Основним конструктивним елементом дозиметрів (мал. 8.4) є пристрій, що реєструє іонізуюче випромінювання — детектор 1. Найчастіше з цією метою використовують іонізаційні детектори (іонізаційні камери, лічильники Гейгера тощо). Це, як правило, циліндричні конденсатори, заповнені повітрям або газом, до електродів якого прикладено напругу. Частинка, влітаючи у простір між обкладками конденсатора, іонізує газ між ними, внаслідок чого в колі виникає імпульс струму. У коло детектора увімкнено вимірювальний пристрій 2, який фіксує інтенсивність іонізуючого випромінювання й оцінює її значення за відповідними дозиметричними величинами — питомою активністю радіонукліда, експозиційною чи еквівалентною дозою випромінювання, потужністю дози випромінювання тощо.

ЗАПИТАННЯ 1. Яка будова дозиметричних приладів? Що є основою їх дії?