Фактор часу в техніко-економічних розрахунках

У техніко-економічних розрахунках доводиться порівнювати витрати в різні часові періоди або підсумовувати їх за визначений період. Тому в економічній практиці використовується приведення економічних вели­чин (витрат, доходів, прибутку) із різних тимчасових періодів до довіль­но обраного моменту.

Приведення економічних величин різних років до визначеного основ­ного року виконується з використанням фактора часу. Таким чином, кате­горія ефективності визначається не тільки такими факторами, як витра­ти і результати, а й фактором часу, тобто розташуванням у часі періодів здійснення витрат і одержання результатів, тривалістю й динамікою цих періодів.

Облік фактора часу здійснюється шляхом визначення втрат від тимчасового «омертвіння» частини капітальних вкладень у період будівни­цтва об'єктів і зниження ефективності в період освоєння проектної по­тужності.

В інструкції [7] береться коефіцієнт обліку фактора часу, тобто коефіцієнт приведення різночасних витрат, який дорівнює нормативу ефективності (норма прибутку), що відповідає нормативу дисконтування Е.

Норматив дисконтування прирівнюється до чистої процентної ставки Національного банку на довготермінові вклади. Розрізняють номіналь­ний і реальний норматив дисконтування. Номінальний норматив Е_ном відповідає номінальному значенню банківської процентної ставки. Ре­альний норматив Е визначається з урахуванням інфляції.

Залежність між цінністю результату й датою його одержання, між оцінкою ресурсів і датою їхнього вкладення обчислюється за формулою:

(7.5)

де — кількість років, що відокремлює витрати і результати відпо­відного рокувід початку розрахункового року.

В енергетиці приводять капітальні вкладення до одноразових, а що­річні витрати — до сталих.

Приведені різночасні капітальні витрати здійснюються методом на­рахування складних відсотків:

(7.6)

де - капіталовкладення в рік приведення;

- капіталовкладення в;

- термін будівництва;

- норматив дисконтування;

- рік приведення.

Вибір року приведення не впливає на співвідношення витрат варіан­тів, що порівнюються. Він може бути будь-яким календарним роком, але обов'язково однаковим для всіх порівнюваних варіантів. Зважаючи на те, що відлік амортизаційних відрахувань і капітальні вкладення в оборот­ні кошти з'являються до моменту закінчення будівництва, то найбільш правильним і зручним є приведення усіх витрат до моменту закінчення будівництва.

Якщо приводити витрати до моменту початку будівництва, то не буде відбитий факт заморожування капіталовкладень, який залежить від тер­міну будівництва. Якщо ж витрати приводити до кінця розрахункового терміну Т _, то не буде відбитий факт зниження приведених витрат, що характеризує неповне використання фондів у перші роки експлуатації.

Приведені щорічні витрати за часом підраховуються за формулою:

(7.7)

де - приведені щорічні витрати;

- збільшення щорічних витрат у рікt;

- рік початку експлуатації;

- рік освоєння повної потужності об'єкта.

Аналогічними є і формули для приведення прибутку:

(7.8)

де - збільшення прибутку в рікt.

Задача. Кошторисна вартість будівництва об'єкта складає К = 900 тис. грн. із розподілом по роках:

К₀ =100, К₁ = 200, К₂ = 250, К₃ = 350 тис. грн.

Витрати В = 225 тис. грн/рік зі зростанням по роках:

В₃ = 25, В₄ = 45, В₅ = 60, В₆ = 95 тис. грн/рік.

Приведені капітальні витрати до моменту закінчення будівництва й початку експлуатації:

Приведені річні витрати до того самого моменту:

Зі збільшенням терміну будівництва відбувається заморожування коштів, що призводить при приведенні витрат до року закінчення будів­ництва й початку експлуатації до зростання приведених капіталовкла­день, а зі збільшенням термінів освоєння проектної потужності до зни­ження річних витрат.

При відсутності відомостей про динаміку зростання навантаження фактором часу зневажають.

Дія фактора часу проявляється ще й у тому, що однакові за сумою інвестиції, здійснені в різні періоди, мають різну суспільну цінність. Ви­гідніше витрати робити якнайпізніше, а результати одержувати якомога раніше.

З огляду на дію фактора часу вигідніше відкласти на пізніший термін витрати ресурсів або забезпечити такий їхній характер, при якому біль­ша їх частина вкладалася б у пізніший період.

Менш вигідне вкладення зі зрушенням більшої частини витрат у початковий період і ще менш — раніше здійснення усіх витрат.

Очевидно, що результат вигідніше одержати скоріше. Тоді облік фактора часу можна подати як ліквідацію втрат часу або проведення за­ходів, спрямованих на наближення періоду одержання й реалізації ре­зультатів.