Основні етапи розвитку регулювання енергозбереження у законодавстві Європейського Союзу

Основними причинами, які підштовхнули Європейське Співтовариство звернути увагу на ефективне споживання енергії та впровадження енергозберігаючих технологій, був високий рівень залежності від імпортованих енергетичних ресурсів (1973 року цей показник сягнув 63 %) та зростання цін на енергоносії на початку 70-х років, зокрема, на нафту. Ці фактори і вплинули на формування та прийняття стратегії Співтовариства у сфері енергетичної політики та політики енергозбереження. Як визнано главами держав або урядів у грудні 1973 року на зустрічі у Копенгагені, виникла нагальна потреба у новій енергетичній політиці Співтовариства через нові фактори на світовому ринку енергетики. У зв'язку з цим Рада затвердила завдання щодо зниження коефіцієнта зростання національного споживання за допомогою заходів, спрямованих на раціональне та економне використання енергії. Окрім того, Рада звернула увагу на врахування вимог щодо захисту навколишнього середовища у відповідних національних програмах та на рівні Співтовариства у сферах виробництва та споживання енергії.

Основні законодавчі акти ЄС з питання регулювання енергозбереження є такими: Резолюція Ради від 17 вересня 1974 року щодо нової стратегії в енергетичній політиці Співтовариства [1],Резолюція Ради від 17 грудня 1974 року про програму дій Співтовариства щодо раціонального використання енергії[2],Резолюція Ради від 17 грудня 1974 року стосовно цілей енергетичної політики Співтовариства до 1985 року[3],76/495/ЄЕС: Рекомендація Ради від 4 травня 1976 року про раціональне використання енергії у міському пасажирському транспорті [4], 77/713/ЄЕС: Рекомендація Ради від 25 жовтня 1977 року стосовно раціонального використання енергії на промислових підприємствах[5],Директива Ради 79/530/ЄЕС від 14 травня 1979 року про зазначення шляхом маркування споживання енергії побутовими приладами [6], Резолюція Ради від 9 червня 1980 року стосовно нових напрямів дій Співтовариства у сфері енергозбереження [7], 80/823: Рекомендація Комісії від 29 липня 1980 року стосовно раціонального використання енергії на промислових підприємствах [8], Рекомендація Ради від 28 липня 1982 року стосовно стимулювання здійснення інвестицій для раціонального використання енергії[9], Резолюції Ради від 15 січня 1985 року стосовно удосконалення програм енергозбереження в державах-членах [10], Резолюція Ради від 16 вересня 1986 року щодо цілей нової енергетичної політики Співтовариства до 1995 року та наближення відповідної політики держав-членів[11], Рішення Ради від 29 жовтня 1991 року про поширення енергоефективності у Співтоваристві (Програма SАVЕ) [12] (91/565/ЄЕС), Рішення Ради від 16 грудня 1996 року про багаторічну програму з розвитку енергоефективності у Співтоваристві — SАVЕ II [13] (96/737/ЄС), Рішення № 647/2000/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 28 лютого 2000 року, яке затвердило багаторічну програму сприяння підвищенню ефективності використання енергії (SАVЕ) [14] (1998—2002 роки). Формулюючи стратегічні цілі на 2000—2005 роки (Повідомлення Комісії «Формуючи нову Європу»[15] (СОМ (2000) 154), ухвалено Резолюцію Ради від 17 вересня 1974 року щодо нової стратегії в енергетичній політиці Співтовариства [1].

Резолюцію Ради від 17 грудня 1974 року стосовно напрямів енергетичної політики Співтовариства до 1985 року [3] було прийнято у зв'язку з досить високим рівнем залежності Співтовариства від енергетичних ресурсів, особливо нафти, які імпортуються з третіх країн, що відповідно до наявних умов на міжнародному ринку та в майбутньому наражатиме на безпеку соціального, та економічного зростання, саме тому була необхідність зменшення такої залежності настільки, наскільки це можливо. Було поставлено мету зменшити залежність Співтовариства на імпортовану енергію на 50 %, та, якщо можливо, – на 40 % до 1985 року (у 1973 році показник сягнув 63 %).

Резолюція Ради від 17 грудня 1974 року про програму дій Співтовариства щодо раціонального використання енергії [2]була прийнята, зважаючи на нову ситуацію, яка склалася на міжнародному енергетичному ринку і, перш за все, була викликана зростанням цін на енергетичні ресурси. Програмою дій було визначено, що раціональне використання енергії повинно спрямовуватись на вдосконалення корисного споживання енергії шляхом зменшення втрат та поступового уникнення споживання, яке не є необхідним. Рада поставила за мету зменшення протягом середньотривалого терміну рівень зростання споживання енергії для Співтовариства в цілому, щоб до 1985 року досягти рівня споживання на 15 % нижче порівняно з 1973 роком, враховуючи, що це значення може різнитися для різних держав-членів через наявні особливі обставини.

Рекомендація Ради від 4 травня 1976 року про раціональне використання енергії у міському пасажирському транспорті [4] (76/495/ЄЕС) визначила, що для забезпечення раціонального використання енергії і громадським, і приватним дорожнім транспортом слід заохочувати органи, відповідальні за цю сферу, підтримувати часті, зручні, регулярні, швидкі, надійні та комфортні транспортні послуги з перевезення пасажирів міським громадським транспортом. Наприклад, мав заохочуватися розподіл приватного та громадського дорожнього руху шляхом запровадження ліній руху для автобусів і спеціальних пріоритетів для них на світлофорах. Державам-членам також слід було заохочувати дослідження щодо вдосконалення наявного обладнання та експерименти з громадськими транспортними системами, які будуть задовольняти більше індивідуальних вимог. Держави-члени повинні були переглянути доцільність зміни податкових та інших актів, які сприяли б замінам приватних автомобілів на громадський транспорт для поїздок на довгі відстані.

Рекомендацією Ради від 25 жовтня 1977 року стосовно раціонального використання енергії на промислових підприємствах [5] (77/713/ЄЕС) запропоновані такі поради державам-членам Співтовариства: вжити необхідних заходів для проведення кампаній з поширення інформації та підвищення рівня обізнаності, а також сприяти енергозбереженню, відповідно до статті 92 Угоди та інших її статей; заснувати, якщо вони ще не були створені, на підставі ініціативних напрямів, уже розпочатих державами-членами, один або більше державних чи компетентних органів або департаментів, які б відповідали за ці завдання; заохочувати промислові підприємства створювати енергетичні відділи в Межах своєї організації, якщо вони ще не створені, або запрошувати експерта з іншої організації, якщо від цих підприємств вимагається підготовка річного звіту, один розділ його треба присвятити енергоспоживанню, включивши і заходи з енергозбереження, яких вже було вжито або заплановано, а також отриманим результатам. На виконання зазначеного запропоновано, не порушуючи економічних цілей керівної посадової особи, відповідальної за здійснення енергетичного менеджменту, такі функції енергетичних управлінь чи посадових осіб: приймати рішення в межах підприємства стосовно шляхів та засобів здійснення програми енергозбереження, розробленої цим підприємством; регулярно перевіряти, чи не витрачає підприємство зайву енергію; пропонувати методи удосконалення промислових процесів та модифікації обладнання з мстою досягнення більш раціонального використання енергії; будь-які інвестиції в нове або додаткове обладнання чи процеси повинні оцінюватися з погляду енергоспоживання, а також з фінансового боку; встановлювати інформаційний зв'язок між різними відділами і департаментами, а також з персоналом офісу і робітниками та пояснювати їм цілі енергозбереження. Для ефективного виконання цих обов'язків відділ енергетичного менеджменту повинен бути безпосередньо підпорядкованим органам підприємства, що приймають рішення.

Мстою Директиви Ради 79/530/ЄЕС від 14 травня 1979 року про зазначення шляхом маркування споживання енергії побутовими приладами [6]була гармонізація національних регламентів щодо публікації, зокрема шляхом маркування, інформації про споживання енергії та додаткової інформації про такі побутові електроприлади: водонагрівачі; електричні духовки; холодильники та морозильні камери; пральні машини; телевізори; посудомийні машини; сушильні машини; гладильні машини. На виконання положень цієї Директиви стосовно електричних духовок прийнято Директиву Ради 79/531/ЄЕС [16] від 14 травня 1979 року про застосування до електричних духовок положень Директиви 79/530/ЄЕС про зазначення шляхом маркування споживання енергії побутовими приладами.

У Резолюції Ради від 9 червня 1980 року стосовно нових напрямів дій Співтовариства у сфері енергозбереження [7] були надані рекомендації державам-членам про основні принципи розробки базової програми енергозбереження. Зокрема, національна програма енергозбереження кожної держави-члена мала включати розділ з критеріями формування ціни на енергію та заходи щодо заохочення раціонального використання енергії. Заходи мають охоплювати такі сфери: енергозбереження вдома, енергозбереження у промисловості (запровадження енергоаудиту, особливо в галузях, які споживають значну кількість енергії), енергозбереження у сільському господарстві, в офісах та в торгівлі, у транспортному секторі, при генеруванні електроенергії (заходи стосовно заохочення раціонального використання тепла, одержаного під час генерації електроенергії та від промислових процесів, так само розвиток мереж теплопередачі), заходи щодо інформування та освіти (наявність тематичних публікацій, освітні програми в школах, технічних коледжах та університетах, тренінги) і докладання відповідних зусиль у сфері досліджень, розвитку та демонстрації нових технологій енергозбереження.

У Рекомендації Комісії від 29 липня 1980 року стосовно раціонального використання енергії на промислових підприємствах [8] (80/823) Комісія рекомендувала державам-членам у рамках їх основних програм раціонального використання енергії запровадити надання консультаційних та технічного супроводу послуг, зокрема, для малих та середніх підприємств стосовно їхніх основних можливостей енергозбереження.

Рекомендація Ради від 28 липня 1982 року стосовно стимулювання здійснення інвестицій для раціонального використання енергії [9]визначала, що підвищення конкурентоспроможності підприємств та забезпечення розвитку нових видів промислової діяльності збільшення інвестицій могло б стати важливим елементом енергетичної та промислової стратегії сприяння стійкому економічному відродженню. Зокрема, Рекомендація містила положення, які спрямовані на заохочення держав вживати заходів для створення сприятливих умов для інвестування в раціональне використання енергії. Серед рекомендацій є такі: необхідно спрощувати та пришвидшувати наявні адміністративні та законодавчі процедури, пов'язані з проектами, що включають в себе споруди, які могли б надати можливість ефективно використовувати місцеві альтернативні енергоресурси (наприклад, біомасу, сонячну енергію, геотермальну енергію та малу гідроенергетику), за умови дотримання стандартів безпеки і охорони навколишнього середовища, а також технічних правил; вивчати можливість використання фінансових та/або податкових стимулів для заохочення кінцевого споживача до купівлі енергетично економічних споруд та обладнання; подавати суттєву фінансову допомогу для відновлення будинків, якщо це сприятиме енергозбереженню в умовах здійснення достатньо ефективних затрат; забезпечувати адекватну тривалість програм фінансової та технічної допомоги з тим, щоб майбутні інвестори були б краще поінформованими та, що найголовніше, могли б планувати свої інвестиції.

У Резолюції Ради від 15 січня 1985 року стосовно удосконалення програм енергозбереження в державах-членах [10] звертається увага на намір Комісії проводити свою діяльність на користь раціонального використання енергії, зокрема, шляхом: сприяння розробці стандартних методів вимірювання та, за потреби, індикативних базових стандартів для електричного обладнання і матеріалів; складання програм за секторами, що містять конкретні пропозиції з урахуванням уже отриманих результатів та можливих удосконалень (наприклад, у будівельному та транспортному секторах); поширення по всіх країнах Співтовариства результатів, отриманих унаслідок національних досліджень та досліджень країн Співтовариства, а також розробки і наглядного показу дії програм. Не завдаючи шкоди заходам, викладеним у Резолюції Ради від 9 липня 1980 року [7]стосовно нових напрямів дій країн Співтовариства у сфері енергозбереження, державам-членам рекомендувались: створення інформаційних програм, спрямованих на підвищення рівня обізнаності громадськості з ефективним використанням енергії шляхом проведення рекламних кампаній з конкретних тем; уживання заходів, що їх супроводжують, у вигляді конкретної поради та практичних пропозицій; уживання заходів, пов'язаних з технічними консультаціями; втілення заходів у життя шляхом створення для споживача можливостей отримання корисної поради стосовно енергоефективності на регіональному та місцевому рівнях; заохочення до співробітництва в сфері ефективного використання енергії для стимулювання обміну досвідом менеджерів з питань використання енергії (особливо в промисловості) та консультантів з питань енергозбереження; врахування при вживанні інформаційних та консультативних заходів різних рівнів обізнаності з проблемами енергоефективності, та дослідження найефективніших засобів виправлення такого становища; внесення питань енергоефективності в навчальні плани шкіл та університетів, а також професійно-технічних училищ та курсів водіїв; використання засобів забезпечення відповідної професійної компетентності у консультантів та осіб, які продають та встановлюють обладнання для споживання енергії; надання інформації про поліпшення використання електроенергії в усіх її формах; заохочення керівництва до прийняття на себе зобов'язань щодо ефективного використання енергії; застосування положень та стандартів (у будівельному секторі: застосування відповідних будівельних норм і правил з урахуванням загальних та конкретних обставин та вимог стосовно використання енергії; розробка стандартів ефективної експлуатації та функціонування теплових систем і бойлерів, якщо це технічно та економічно обґрунтовано; створення засобів, які можуть надати споживачеві можливість краще регулювати використання ним енергії; розробка діючих стандартів щодо вентиляції та кондиціювання повітря, особливо регенерації тепла; зазначення на побутовій електричній техніці її електричної потужності, якщо це технічно та економічно обґрунтовано; у транспортному секторі перевірка відповідності положень та стандартів, що конкретно стосуються споживання палива; удосконалення транспортних засобів).

Резолюцією Ради від 15 вересня 1986 року стосовно підвищення енергоефективності промислових фірм держав-членів [17] передбачено, що модернізація виробничих підприємств є основним джерелом енергозбереження. Оскільки це може підвищити конкурентоспроможність європейської промисловості, то це сприятиме створенню робочих місць на підприємствах. Заходи, які повинні вживатися державами-членами та Співтовариством, можуть сприяти та допомагати здійсненню необхідних удосконалень стосовно використання енергії на підприємствах, і мають в основному вживатися в сфері досліджень і наочного застосування технологій, відповідного внесення інвестицій, а також інформаційного забезпечення і професійного навчання. Комісія мала намір у майбутньому проводити свою діяльність щодо енергозбереження в промисловості за такими напрямами: основна увага повинна приділятися проектам, представленим промисловістю та малими і середніми підприємствами, в рамках демонстраційної програми Співтовариства в секторі енергетики, зокрема, стосовно енергозбереження та утилізації промислових відходів; де можливо, в державах членах буде полегшено запровадження та удосконалення процедури визначення енергоефективності промислових фірм; крім аналізу господарської діяльності деяких промислових секторів повинна бути здійснена додаткова ревізія сектору енергетики; досліджені відповідні стимули реалізації нових нафтопродуктів чи технологій, що сприяють енергозбереженню.

Резолюція Ради від 16 вересня 1986 року щодо цілей нової енергетичної політики Співтовариства до 1995 року та наближення відповідної політики держав-членів [11] визначала завдання нової енергетичної політики Співтовариства до 1995 року, яка була спрямована на подальшу інтеграцію внутрішнього ринку енергії та забезпечення диверсифікації, стабільності та безпеки постачання, подальше дослідження та розвиток заходів з енергозбереження та використання нових джерел енергії. У сфері енергоефективності було передбачено мсту збільшити частку ефективності у кінцевому попиті на енергію принаймні до 20 % у 1995 році.

Директива Ради 92/75/ЄЕС від 22 вересня 1992 року про вказування за допомогою маркування та зазначення стандартної інформації про товар обсягів споживання енергії та інших ресурсів побутовими електроприладами [18] мала на мсті створити можливості для гармонізації державних заходів щодо публікування, насамперед шляхом маркування та зазначення інформації про товар, інформації про споживання енергії та інших основних ресурсів, а також додаткової інформації стосовно певних типів побутових електроприладів, даючи змогу таким чи­ном споживачам обирати прилади з більшим енергозбереженням. Ця Директива застосо­вувалася до: холодильників, морозильних камер, а також їхніх комбінацій, пральних і сушильних машин та їхніх комбінацій, посудомийних машин, духовок, водонагрівачів і пристроїв для зберігання гарячої води, освітлювальних приладів, кондиціонерів повітря.

Рішенням Ради від 29 жовтня 1991 року про поширення енергоефективності у Співтоваристві (Програма SАVЕ) (91/565/ЄЕС) [12] було затверджено Програму Співтовариства щодо ефективного використання енергії (SАVЕ), спрямовану на зміцнення інфраструктури ефективного використання енергії в рамках Співтовариства. Програма була розрахована на 5 років. За цією Програмою мали фінансуватися чотири категорії дій стосовно енергоефективності: технічні оцінки для одержання даних, необхідних для визначення технічних стандартів та специфікацій; заходи з підтримки ініціатив держав-членів щодо розширення або створення інфраструктур з енергоефективності. Зокрема, такі ініціативи мали включати: проведення тренінгів та поширення інформації з приводу енергоефективності на рівні найбільш близькому до кінцевих споживачів енергії; пілотні проекти за певними секторами; заходи щодо сприяння створенню інформаційної мережі, метою якої є поліпшення координації між національною, на рівні Співтовариства та міжнародною діяльністю через заснування відповідних засобів обміну інформацією та оцінюванням впливу різних заходів, які вживалися в рамках цієї Програми; заходи з імплементації програми поліпшення ефективності споживання електроенергії. У подальшому ця програма була продовжена і мала назву SAVЕ II.

Директива Ради 93/76/ЄЕС [19] від 13 вересня 1993 року має на меті досягнення державами-членами скорочення викидів вуглекислого газу за рахунок поліпшення ефективності використання енергії, насамперед шляхом розроблення та виконання програм у таких сферах: сертифікації енергетичних параметрів будинків, розрахунку плати за опалення, кондиціонування повітря та гарячу воду на підставі дійсного споживання, фінансуванні третіми сторонами капіталовкладень у підвищення ефективності використання енергії у державному секторі, теплоізоляції нових будинків, регулярному інспектуванні бойлерів, перевірок щодо використання енергії на підприємствах з високим рівнем енергоспоживання.

Рішення Ради від 16 грудня 1996 року про багаторічну програму з розвитку енергоефективності у Співтоваристві SAVE II [13] (96/737/ЄС) стосувалось впровадження п'ятирічної програми у сфері поліпшення та поширення заходів стосовно енергоефективності в межах Співтовариства. Основними завданнями програми було визнано такі: стимулювання заходів щодо енергоефективності в усіх секторах; заохочення інвестицій в енергозбереження приватними та державними споживачами, а також промисловістю; створення умов для поліпшення потужності енергії при кінцевому споживанні. У подальшому програма 8АУЕ була вдосконалена і стала складовою частиною програми дій «Розумна енергія для Європи» [20] (2003 – 2006), про яку йтиметься далі.

Резолюція Ради від 7 грудня 1998 року стосовно ефективності використання енергії в країнах Європейського Співтовариства [21] визначила, що бажаний подальший розвиток діяльності Співтовариства полягав би у співробітництві з державами-членами в сфері ефективності використання енергії. Ця діяльність могла б складатися із таких заходів: збільшення комплексного використання тепла і електроенергії (СНР), у тому числі, де необхідно, централізованого опалення районів; приділення особливої уваги будівельному сектору (щодо споживання енергії в промисловості та домашньому господарстві); збільшення та поширення використання маркування, сертифікації та стандартизації; активне поширення передової інформації стосовно застосування технологій та методів енергетичної ефективності; більш активне використання довгострокових договорів стосовно ефективного використання енергії, укладених в результаті переговорів на добровільній основі; перегляд чинного законодавства та розробка нових правових документів, у тому числі й використання обов'язкових мінімальних стандартів ефективності, якщо в цьому є потреба та інші заходи не є прийнятними; використання таких методів, як спільна поставка технологій відповідно до законів і принципів конкуренції, та врахування ефективного використання енергії в державному секторі поставок технологій, а також, де необхідно, проведення енергетичного аудиту; більш широке використання інноваційних фінансових інструментів, у тому числі й фінансування третьою стороною та схем, що гарантують отримання результатів.

Рішенням Ради від 14 грудня 1998 року, 99/24/ЄС було затверджено багаторічну програму технологічних дій щодо сприяння чистому й ефективному використанню твердого палива (з 1998 по 2002) [22]. Бралося до уваги, що діяльність Співтовариства стосовно навколишнього середовища повинна поліпшити якість довкілля і забезпечити раціональне використання при­родних ресурсів. У межах багаторічної рамкової програми діяльності в енергетичному секторі було запроваджено спеціальну програму зі стимулювання чистих технологій використання твердого палива (програма «Карно»), яка здійснювалася Співтовариством з 1998 по 2002 рік.

Рішенням № 647/2000/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 28 лютого 2000 року було затверджено багаторічну програму сприяння підвищенню ефективності використання енергії (1998–2002 роки) [14], спрямовану на поліпшення енергоємності кінцевого споживання енергії ще на один процент на рік у порівнянні з тим рівнем, який би був забезпечений в іншому разі. Вважалося, що підвищена ефективність використання енергії позитивно вплине не лише на навколишнє середовище, а й на безпеку енергопостачання, які за своїм характером мають світове значення; потрібен високий рівень міжнародної співпраці для досягнення оптимальних результатів. До 2000 року планувалося уникнути викидів від 180 до 200 мільйонів тонн С02 шляхом поліпшення на 5 % енергоємності кінцевого попиту на додаток до звичних очікувань; такі цифри можна було збільшити за рахунок ефективнішого та раціонального використання енергоресурсів.

Визначаючи стратегічні завдання на 2000–2005 роки (Повідомлення Комісії «Формуючи нову Європу» [15] (СОМ (2000) 154), Європейська Комісія ключовим фактором для конкуре­нції та економічного розвитку Європи визначила енергетику. Основною мстою енергетичної політики Європейського Співтовариства, як зазначено у Зеленій книзі про безпеку постачання енергії [23] (листопад 2000 р.), було забезпечення поставок енергії до всіх споживачів за доступними цінами із дотриманням охорони навколишнього середовища та заохоченням чесної конкуренції на Європейському енергетичному ринку.

У світлі політики енергозбереження на наступні роки у Повідомленні Комісії «План дій щодо поліпшення енергетичної ефективності в Європейському Співтоваристві» [24] (СОМ (2000) 247 final) було зазначено, що залишається значний економічний потенціал подальшого вдосконалення. План дій базувався на інтеграції енергетичної ефективності до інших неенергетичних інструментів і програм економічної політики, де існують економічні переваги і де можна цс зробити без значної зміни первинної мсти політики чи програми.

Ужиті Співтовариством і державами-членами заходи не змогли подолати всі бар'єри до інвестування в енергоефективність. Ціни на енергію, наприклад, усе ще не відображають точно витрати, включаючи зовнішні фактори; брак чи неповнота інформації часто перешкоджають використанню економічно ефективної та енергозберігаючої технології. Є також деякі інституціональні і правові бар'єри, які перешкоджають поліпшенню енергоефективності. Один із прикладів — постійна практика продажу енергії у формі Квт/год замість ефективності обігріву та охолодження, освітлення і потужності, тобто того, що цінять споживачі енергії. Існують також різні типи технічних бар'єрів до енергетичної ефективності, у тому числі й брак гармонізованих і стандартизованих компонентів. Іншим важливим технічним бар'єром є брак відповідної транспортної інфраструктури. А серед фінансових бар'єрів — наприклад, невиправдано короткий термін окупності для споживчих інвестицій у порівнянні з інвестиціями у виробництво енергії.

Треба також відзначити Повідомлення Комісії про спільну позицію Ради щодо прийняття Директиви Європейського Парламенту та Ради про кінцеву енергоефективність та енергетичні послуги [25] (СОМ (2005) 0455 final) у розвиток тенденції до збільшення енергоефективності серед кінцевих споживачів. Заходи, які пропонується внести до Директиви, спрямовані на поліпшення енергетичного аудиту та заохочення регуляторів розробляти такі тарифи на електроенергію та газ, які б сприяли енергоефективності, а не навпаки заохоченню зростання попиту на енергію. Передбачається покладення на постачальників енергії обов'язку надання енергетичних послуг, енергоаудиту, вжиття заходів з поліпшення енергоефективності. Пізніше була прийнята Директива Європейського Парламенту та Ради 2006/32/ЄС [26] від 5 квітня 2006 року про кінцеву енергоефективність та енергетичні послуги, яка скасувала Директиву Ради 93/76/ЄЕС.

У своєму Повідомленні «Підтримка електроенергії, виробленої з відновлювальних джерел енергії» [27](СОМ (2005) 0627 final) Комісія подала звіт, надання якого передбачено статтями 4 та 8 Директиви 2001/77/ЄС. У ньому було висвітлено досвід застосування та співіснування різних механізмів підтримки виробництва електроенергії з відновлювальних джерел у різних державах-членах, адміністративні перешкоди, питання щодо електричних мереж та впровадження гарантії походження електроенергії з відновлювальних джерел, план координації співпраці між державами та оптимізації національних схем, які в подальшому приведуть до наближення систем.

Ще в одному Повідомленні Комісії «План дій для енергоефективності: реалізація потенціалу» [28] (СОМ (2006) 0545 final) йдеться про те, що Європейський Союз стикається з дедалі зростаючим рівнем залежності від імпорту енергоресурсів, та, незважаючи на це, є принаймні 20 % втрат енергії через неефективне її використання. План розрахований на шестирічний період та містить напрями та заходи політики, які мають бути вжиті з метою інтенсифікації процесу реалізації понад 20 % потенційних збережень у річному первинному енергоспоживанні ЄС до 2020 року. Заходи плану розроблені з урахуванням рекомендацій під час обговорення Зеленої книги про енергоефективність [23] від 8.03.2006 р. Пріоритетним сектором для енергоефективності було визначено будівельний. Було зазначено, що особливе значення має поліпшення енергоефективності у транспортному секторі, оскільки саме цей сектор споживає більшу частину нафтових продуктів та характеризується найбільшим зростанням викидів.

Наразі Європейський Союз зіткнувся з новими проблемами, пов'язаними з енергетикою, для розв'язання яких він має виробити відповідну енергетичну стратегію. Протягом останніх років набули надзвичайної важливості питання безпеки поставок енергії Союзу та захист навколишнього середовища. Зокрема, підписання Кіотського протоколу про зміну клімату 1997 року підвищило значення природоохоронного аспекту та сталого розвитку в енергетичній політиці Співтовариства. Заклик, зроблений на Лісабонській Європейській Раді 23-24 березня 2000 року з метою пришвидшити відкриття енергетичних ринків, був новим значним поштовхом у цій сфері. У березні 2001 року Комісія запровадила низку заходів, спрямованих на повне відкриття ринків газу та електроенергії до липня 2007 року. Ці заходи передбачали умови, які були більш сприятливі для реальної і чесної конкуренції та для створення єдиного ринку, який безпечний для навколишнього середовища та гарантував би безпечне та доступне постачання енергії. Було зазначено, що завершення створення внутрішнього енергетичного ринку паралельно супроводжується заходами, спрямованими на посилення економічного та соціального зв'язку — створення транс'європейських мереж. Було зазначено, що пріоритетні проекти в електроенергетичному секторі стикаються з адміністративними, фінансовими проблемам та проблемами у сфері охорони навколишнього середовища, які уповільнюють їх реалізацію.

Рішенням № 646/2000/ЄС Європейського парламенту та Ради від 28 лютого 2000 року була схвалена багаторічна програма розповсюдження відновлювальних джерел енергії в Співтоваристві (ALTENER) [29] (далі — Рішення). Спочатку існувала програма ALTENER-1 (закінчилась 31.12.1997), яка пізніше була замінена програмою ALTENER-2 (закінчилась 31.12.1999). Рішенням була передбачена багаторічна програма підтримки відновлювальних джерел енергії шляхом створення необхідних законодавчих, соціально-економічних та адміністративних умов для реалізації плану дій, стимулювання приватних і державних інвестицій у виробництво та використання енергії з відновлювальних джерел. Відповідно до програми передбачено фінансування таких заходів: вивчення та впровадження заходів, що здійснюються Співтовариством та державами-членами ЄС для розвитку потенціалу відновлювальних джерел енергії; пілотні заходи, спрямовані на створення або розширення структур, що займаються розвитком відновлювальних джерел енергії; заходи, спрямовані на розвиток інформування, навчання та підготовку відповідних структур, заходи, спрямовані на посилення обміну досвідом; заходи, спрямовані на вихід відновлювальних джерел енергії на ринок і відповідні ноу-хау та інвестиції, спрямовані на досягнення цієї мсти; моніторинг та оцінка заходів, призначених для моніторингу впровадження плану дій розвитку відновлювальних джерел енергії, з метою підтримки ініціатив щодо його впровадження та оцінки внеску, ціни та ефективності заходів, ужитих відповідно до програми ALTENER.

Біла книга 1997 року [30] містила стратегію та план дій Співтовариства щодо відновлювальних джерел енергії. Головною метою, встановленою Білою книгою, було подвоєння частки відновлювальних джерел енергії у валовому внутрішньому споживанні ЄС з 6 % у 1997 до 12 % у 2010. Незважаючи на деякий прогрес у цій сфері, відповідно до даних звіту Європейського Агентства з питань довкілля від квітня 2006 року, частка споживання відновлювальних джерел енергії у загальному споживанні енергії в ЄС-25 зросла з 4,4 % у 1990 році до 6 % у 2003, на 0,3 % порівняно з 2002 роком. Фактично, частка відновлювальних джерел у загальному споживанні енергії зросла на 52,2 % між 1990 та 2003 роками, порівняно з 10,9 % зростання загального споживання енергії. Інакше кажучи, відновлювальні джерела не матимуть успіху, допоки їх використання не буде супроводжуватися політикою рішучого управління споживанням енергії. Незважаючи на це, Комісія переконана, що мста, яка була встановлена у Білій книзі, була досяжною та реальною. Директива Ради та Парламенту про створення сприятливих умов продажу електроенергії, виробленої з відновлювальних енергоджерел, була прийнята у вересні 2001 року [31] (Директива 2001/77/ЄС). Закладена у Директиві мста передбачає збільшення процента «зеленої» енергії у ЄСі з 14 % у 1997 році до 22 % від сумарного електроспоживання у 2010 році.

У вересні 2001 року Комісія прийняла Білу книгу «Європейська транспортна політика на 2010: час вирішувати» [32], а також 60 пропозицій до неї, що є ключовим інструментом для зміни сучасного розподілу видів транспорту. У книзі було зазначено, що нафта становить 98 % споживання енергії у транспортному секторі. Намагання впроваджувати різноманіття видів транспорту є необхідним для зазначеного сектору. В цьому контексті було розроблено проекти двох Директив з мстою заохочення використання альтернативного палива в транспортному секторі. Перша Директива передбачає положення щодо мінімального відсотка біопалива серед інших видів палива, починаючи з 2005 року, тоді як друга Директива надає можливість застосовувати для біопалива зменшений розмір акцизного збору.

Таким чином, у період 70-90-х років предметом регулювання енергозбереження у ЄС були саме відносини між виробниками обладнання енергоспоживання та його споживачами, виробниками та транспортувальниками електричної енергії, визначення кола пріоритетних напрямів у енергетиці, промисловості, транспорту, побутовому споживанні енергії, впровадження у цих сферах енергозберігаючих технологій, що дало б найбільший економічний ефект і сприяло досягненню основної мети — зменшенню залежності від імпортованих енергоносіїв та добровільному обмеженні споживання електричної енергії. Мета такого регулювання – досягнення раціонального використання енергії, яке було б спрямоване на вдосконалення корисного споживання енергії шляхом зменшення втрат та поступового уникнення споживання, яке не є необхідним. У 70—90-х роках законодавство ЄС з питань енергозбереження розвивалося за такими напрямами регулювання діяльності, як промисловість, транспорт, побутове споживання шляхом встановлення певних економічних заходів (стандарти, но­рмування, маркування) та вдосконалення системи інвестування у новітні енергозберігаючі технології.

26 червня 2006 року Європейський Парламент та Рада затвердили багаторічну програму діяльності у сфері енергетики «Розумна енергія для Європи» (2003—2006). Ця програма була створена для підтримки політики ЄС у сфері енергетики, яка закріплена у Зеленій книзі щодо безпеки енергопостачання, Білій книзі про транспорт та інших пов'язаних актів законодавства ЄС (включаючи Директиву про відновлювальну електричну енергію, використання енергії у спорудах та біопаливо). її мстою була підтримка розвитку в енергетиці з врахуванням безпеки енергопостачання, конкурентоспроможності, захисту навколишнього природного середовище. Програма «Розумна енергія для Європи» складається з таких частин: SAVE, яка стосується удосконалення енергетичної ефективності та раціонального використання енергії, зокрема, у будівництві та секторі промисловості, за винятком акцій, які здійснюються відповідно до STEER, включаючи підготовку законодавчих заходів та їх реалізацію; ALTENER, яка стосується сприяння новим та відновлювальним енергетичним ресурсам для централізованого та децентралізованого виробництва електричної і теплової енергії та їхньої інтеграції у місцеве середовище й енергетичні системи, за винятком заходів відповідно до STEER, включаючи підготовку законодавчих заходів та їхню реалізацію; STEER, яка стосується підтримки ініціатив щодо всіх енергетичних аспектів транспорту, диверсифікації палива, зокрема, через нові та відновлювальні енергоресурси, та сприяння відновлювальному паливу та енергетичній ефективності у транспорті, включаючи підготовку законодавчих заходів та їхню реалізацію; СООРЕNER, яка стосується підтримки ініціатив щодо сприяння відновлювальним енергетичним ресурсам та енергетичній ефективності у країнах, що розвиваються, зокрема, здійснення співпраці в межах Співтовариства з країнами, що розвиваються, у Африці, Азії, Латинській Америці та Атлантиці.

Паралельно з правовими заходами або заходами, спрямованими на заохочення змін, тех­нологічний прогрес є також досить важливим засобом у досягненні цілей енергетичної стратегії Співтовариства. Комісія підтримує дослідження, розвиток та демонстрацію проектів у сфері без'ядерної енергетики відповідно до підпрограми ЕNERGY- П'ятої Основної програми дослідження та технологічного розвитку. Шоста Основна програма також робить акцент на сталому розвитку та зміні клімату, включаючи дослідження в сфері енергетики і транспорту. Програми ТАСІS, РНАRЕ та деякою мірою SURE залучені до заходів щодо поліпшення еко­логічної безпеки та енергоефективності в третіх країнах.

Таким чином, можна відслідкувати певну тенденцію в розвитку регулювання енергозбереження в Європейському Співтоваристві – від прямого регулювання у 70—90-х роках XX століття та впровадження певних економічних заохочувальних заходів до створення цільових програм зі стимулювання, передусім, нових технологій з енергозбереження та енергоефективності на початку XXI століття.