71. Монтаж заземлюючих пристроїв. Яке значення опору заземлюючих пристроїв ру -0,4 є допустимим?

Електричний струм при проходженні через тіло людини може викликати важкі травми, а в деяких випадках — смерть. Установлено, що для людини струм 15-25 мА є небезпечним, а більше 50 мА при тривалому його проходженні через тіло людини може викликати смерть.Монтаж зовнішнього контуру заземлення роблять по робочих кресленнях проекту електроустановки, що враховує питомий опір ґрунту в місці монтажу й максимально припустимий опір заземлюючого пристрою в електроустановці. По трасі, зазначеної в проекті, риють траншеї глибиною 0,7 м, на дні якої розмічають місця занурення електродів з таким розрахунком, щоб відстані між ними були приблизно однаковими (звичайно не менш 2,5 м), а їхня кількість відповідала зазначеному в проекті. Метод занурення електродів залежить від їхньої форми. Круглі сталеві стрижні діаметром 12…16 мм вворачивают у ґрунт за допомогою різних пристосувань. Пристосування ПВЭ (малюнок 1, а) складається з електричного дриля 1, що передає обертовий рух через редуктор 2 і затискний пристрій 3 на стрижень. На нижній кінець стрижня звичайно наварюють невелику металеву смужку, що утворить гвинтову лінію. Завдяки цьому елементарному шнеку, а також зусиллю, що робітник прикладає до ручок дриля, стрижень при обертанні досить швидко поринає в землю. При відсутності джерела електроенергії для укручування стрижнів застосовують пристосування ПЗД-12 із двигуном внутрішнього згоряння невеликої потужності (малюнок 1, б). Куточки занурюють у ґрунт вібромолотом ВМ-2 (малюнок 1, в), що представляє собою електродвигун 1, на вал якого насаджені масивні чавунні диски. Завдяки тому, що диски закріплені на обох вихідних кінцях вала ексцентрично, при обертанні ротора виникає сильна вібрація, що через пружинні підвіски 2 передається на підставу 3. Для занурення електрода, підстава вібромолота закріплюють на верхньому кінці електрода й увімкнуть двигун. Після занурення вертикальних заземлителей їх з’єднують між собою горизонтальними заземлителями (сталевою смугою перетином не менш 48 мм2 і товщиною не менш 4 мм або сталевим прутом діаметром не менш 10 мм) способом електричного, газового або термітного зварювання. Частини заземлителя з’єднують зварюванням внахлестку. Довжина нахлестки повинна бути дорівнює ширині провідника (при прямокутному перетині) або шести діаметрам (при круглому перетині), а довжина звареного шва повинна бути відповідно не менш подвійної ширини або шести діаметрів. Якщо на місці провадження робіт відсутня електроенергія, окремі елементи контуру заземлення з’єднують між собою термітним зварюванням. Для. монтажу контуру зовнішнього заземлення з використанням природних заземлителей заземлюючі провідники приварюють до трубопроводів (малюнок 2). Всі зварені з’єднання, розташовані в землі, для захисту від корозії необхідно покривати щільним шаром бітумного лаку. Самі заземлители й з’єднуючі їхні провідники офарблювати не слід, тому що шар фарби погіршує контакт контуру із землею. У випадках, коли зварене з’єднання за якимись причинами утруднено, для приєднання заземлюючих провідників до трубопроводів використовують гвинтові хомути (смуги шириною не менш 40 мм і товщиною 4 мм). При установці хомутів контактну поверхню трубопроводу зачищають до металевого блиску, а поверхня хомута облуживают приспіваємо ПОС-40. Приєднання заземлюючого провідника до хомута повинне виконуватися зварюванням. Перед засипанням траншів, у яких змонтований зовнішній контур заземлення, до нього приварюють сталеві смуги або круглі стрижні й уводять їх усередину будинку, де перебуває встаткування, підмет заземленню. Таких уведень, що з’єднують заземлители із внутрішньою заземлюючою мережею, повинне бути не менш двох і виконуються вони сталевими провідниками тих же розмірів і перетинів, що й для з’єднання заземлителей між собою. Як правило, уведення заземлюючих провідників у будинок прокладають у неспаленних неметалічних трубах, що виступають по обох сторони стіни приблизно на 10 мм.