8.3.1 Загальні відомості

Заземленням називається спеціально влаштоване з'єднання відповідних частин устаткування або електричної мережі з металевим предметом, що знаходиться у землі, - заземлювачем [53].

Ідеальним заземленням вважають еквіпотенційну поверхню, за яку може бути прийнята поверхня землі або велика металева плита, внаслідок чого різниця потенціалів між довільною точкою цієї поверхні та будь-яким заземленим устаткуванням дорівнюватиме нулю. Якщо через систему заземлення та ґрунт (землю) протікає струм, то різниця потенціалу буде нульовою лише в тому випадку, коли нульовим буде імпеданс на шляху протікання струму. У реальних умовах спроба досягти належних параметрів системи заземлення є намаганням досягти якнайменших значень цього імпедансу, однак у реальних умовах цей імпеданс відрізняється від нуля. Величина імпедансу, або найчастіше активного опору заземлення, визначається передусім властивостями та конструкцією елементів системи заземлення, головним чином заземлювачів й характером та провідністю фунту, але також ііараметрами струму, що протікає: його амплітудою, частотою або швидкістю наростання струму, коли йдеться про блискавку.

Вимоги до заземлень містяться у відповідних вітчизняних та міжнародних нормах й передусім стосуються граничних припустимих величин активного опору, або імпедансу заземлення, що залежить від функції, яку це заземлення має виконувати, - захист від ураження електричним струмом., забезпечення нормального функціонування електроустаткування чи надійний захист від блискавки та перенапруг.