1. Поняття екологізації виробництва

Екологізація в широкому розумінні – це процес неухильного і послідовного впровадження систем технологічних, управлінських та інших рішень, що дають змогу підвищувати ефективність використання природних ресурсів з одночасним збереженням або поліпшенням природного середовища на локальному, регіональному та глобальному рівнях. Це поширення екологічних принципів і підходів на природничі та гуманітарні науки, на виробничі процеси та соціальні явища.

Екологізація виробництва – це удосконалення існую­чих і створення нових технологічних процесів, які задовольняють принцип непорушення екологічної рівноваги.

Екологізація будь-якого виробництва можлива за умови впровадження новітніх наукових досягнень, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, безвідходних, маловід­ходних і екологічно безпечних технологічних процесів, застосування відновлюваних джерел енергії.

Безвідходною технологією називають такий спосіб виробництва продукції, при якому найбільш раціонально та комплексно використовуються сировина й енергія, і будь-які впливи на навколишнє середовище не порушують його нормального функціонування. У безвідходних технологіях уся сировина перетворюється в продукцію, технологічний процес не дає відходів, і всі компоненти сировини знаходять собі застосування.

Маловідходні технології – це такий спосіб вироб­ництва продукції, при якому шкідливий вплив на навколишнє середовище не перевищує рівень, що допускається санітарно-гігієнічними нормами, а відходи направляються на тривале збереження чи переробку.

Оптимізація експлуатації природних ресурсів означає раціональне їх використання, комплексне та багаторазове застосування.

У рамках цього підходу передбачаються такі заходи:

• обмеження щодо використання природних корисних копалин;

• впровадження програми створення та виробництва нових ресурсозберігаючих матеріалів і конструкцій;

• збереження, покращання стану та відновлення природних і порушених екосистем, середовищ існування окремих біологічних видів і компонентів ландшафтів;

• сприяння переходу до збалансованого використання природних ресурсів;

• мінімізація прямого та непрямого негативного впливу на екосистеми, їх компоненти та комплекси.

Важлива умова екологізації виробництва – ре куль­тивація порушених земель. Рекультивація земель – це комп­лекс робіт, спрямованих на відновлення продуктивності та господарської цінності порушених земель, а також на покра­щання умов довкілля відповідно до інтересів суспільства.

Основне завдання рекультивації полягає в тому, щоб виконати комплекс спеціальних робіт і заходів, довести порушені землі до стану, придатного для їх використання в сільському, лісовому, рибному господарствах, для промислового та комунального будівництва, створення тепличних господарств і зон відпочинку.

Роботи з рекультивації порушених земель виконують поетапно та поділяють на гірничотехнічну та біологічну рекультивацію. Гірничотехнічна рекультивація – це комп­лекс інженерних робіт, із відновлення природного ландшаф­ту, зміненого внаслідок відкритої розробки родовищ корисних копалин, який передбачає:

• зняття та складування родючого шару ґрунту і потенційно родючих порід, який складують або вивозять на малопродуктивні землі, розміщені неподалік (еродовані, піщані, солонці та ін.*.

• формування відвалів шахт, кар'єрів, а також гідровідвалів;

• вирівнювання поверхні, виположування, терасування та закріплення укосів відвалів, бортів і кар’єрів, засипання шахтних провалів, закріплення їхніх бортів;

• комплекс меліоративних заходів, спрямованих на поліп­шення хімічних і фізичних властивостей порід і їх сумішей, з яких складається поверхневий шар рекульти­вованих земель (за необхідності*;

• покриття вирівняної поверхні шаром родючого ґрунту або потенційно родючих порід;

• інженерне впорядкування рекультивованої території (дренажна мережа, дороги, виїзди тощо*;

• вирівнювання дна та бортів кар’єру під час створення водойм.

Зняття родючого шару ґрунту – обов’язкове під час всіх видів робіт із видобування корисних копалин, будів­ництва промислових, житлових і комунальних об’єктів, доріг і гідротехнічних споруд, а також під час відведення родючих земель під терикони, відстійники, ложа ставків і водосховищ тощо.

Обсяг робіт гірничотехнічного етапу рекультивації залежить від стану порушених земель і виду запланованого використання. Ділянки, підготовлені до стану придатності для несільськогосподарського використання (під парки, водойми, промислове та комунальне будівництво тощо*, передаються відповідним організаціям у встановленому порядку. Ділянки, призначені для сільського і лісового господарства, після гірничотехнічного етапу рекультивації повертаються або передаються відповідним сільськогосподарським чи несільсь­когосподарським підприємствам для здійснення заходів біологічної рекультивації та подальшого використання за призначенням.

Біологічна рекультивація – це комплекс заходів щодо створення сприятливого водно-повітряного та поживного режимів ґрунту для сільськогосподарських або лісових культур.

Комплекс заходів біологічної рекультивації земель для сільськогосподарського використання визначається фізико-хімічними властивостями підстилаючих порід і нанесеного родючого шару ґрунту або потенційно родючої породи. Цей комплекс охоплює запровадження сівозмін, внесення підвищених норм органічних і мінеральних добрив, мульчування, використання сидератів – рослин, які при­орюють у ґрунт як органічні добрива тощо.

Мульчування – ефективний захід покращення основних агроно­мічних властивостей ґрунтів. Суть його полягає в тому, що поверхню грядки або рівну ділянку вкривають перегноєм, гноєм, некислим торфом, тирсою, поліетиленовою плівкою (світлою або темною*, пергаментом (упаковка з ящиків*, щільним папером та іншими матеріалами. Мульчу­вання прискорює проростання насіння та появу сходів, знижує випаровування вологи з поверхні ґрунту, перешкоджає утворенню ґрунтової кірки, зменшує амплітуду добових коливань температури ґрунту, захищає його від розмивання, пригнічує проростання бур’янів, зменшує потребу в прополюванні.

Рекомендують, щоб щільність ґрунту була не більше 1,5 г/см³; вміст гумусу – не менше 2 % при с/г освоєнні та 1,0 % при лісовому; вміст водорозчинних сульфатів натрію та магнію – не більше 5 %, хлоридів – не більше 0,01 %, рН 6-8.

Важлива практична мета біологічної рекультивації – скорочення розриву між початком відчуження земель і їх наступним використанням. Тривалість рекультивації може сягати 10-15 років і більше. Адже цей цикл закінчується лише тоді, коли вміст гумусу в новоствореному шарі буде на рівні сусідніх староорних земель.

На ділянках, відведених для лісового господарства, основний біологічний вплив на відновлення порушених земель мають лісонасадження. Під час підготовки земельної ділянки під лісові культури верхній шар збагачують сидератами, мульчують. Під час посадки вносять добрива.