Електроустаткування вертикально-свердлильного верстату 2Н118-1

курсовая работа

1.1 Історія та перспективи розвитку енергетичної галузі України

Електроенергетика яка є складовою частиною енергетичного комплексу України. Вона впливає не тільки на розвиток народного господарства, а й на територіальну організацію продуктивних сил. У розвитку і розміщенні електроенергетики в Україні визначальними є такі чинники: концентрація виробництва електроенергії внаслідок будівництва великих районних електростанцій, що використовують дешеве паливо і гідроенерго ресурси; комбінування виробництва електроенергії і тепла з метою теплопостачання міст та індивідуальних центрів.

Розміщення енергетики залежить в основному від двох чинників: наявність паливно-енергетичних ресурсів і наявність споживачів електроенергії. Нині майже третина електроенергії виробляється в районах споживання і понад 2/3 споживається в районах її виробництва.

Електроенергію в Україні виробляють: теплові (ТЕС), гідравлічні (ГЕС), гідро акумулятивні (ГАЕС), та атомні (АЕС). У перспективі набирає поширення використання економічно чистої енергії сонця і вітру.

У 1999 році електростанціями України вироблено близько 196 млрд. кВт. год. електроенергії. На ТЕС припало в цей рік близько 54% виробництва електроенергії, атомні - понад 41%, ГЕС - 5%. В останні роки зросла питома вага електроенергії, виробленої на атомних електростанціях.

Основні ТЕС розміщені в Донбасі. Найпотужніші з них: Вуглегірська (3,6млн. кВт), Луганська, Миронівська, Старобишивська (по 2,4 млн. кВт. кожна).

Основну енергетику Придніпровя складають потужні ГЕС. На Дніпрі розташовані такі станції: Кременчуцька, Каховська, Канівська, Київська та інші.

В Україні працює декілька потужних АЕС: Запорізька, Ровенська, Південноукраїнська та Хмельницька. Збільшення потреб у електроенергії передбачає збереження, реконструкції і технічного пере оздоблення діючих потужностей, спорудження нових АЕС. Дефіцит в електроенергії планується покривати за рахунок східних районів країни.

Україна дістала у спадщину від СРСР надзвичайно неефективну, енергоємну й матеріалоємну промисловість. Наприклад, для отримання 1 т цементу ми витрачаємо 274 кг умовного палива, а японці - 142. Питомі затрати енергії у чорній металургії Японії на 20 - 30% нижчі, ніж у нас, причому, як не парадоксально - головним чином за рахунок впровадження таких передових технологій, як безперервна розливка сталі, сухе гасіння коксу, утилізація тепла газів доменних печей. Ці технології були розроблені у нас, японці придбали ліцензії на їх застосування і мають із цього неабияку вигоду, а у вітчизняній металургії вони майже не впроваджені.

Крупним споживачем енергії є сільське господарство. Такі незграбні “мастодонти”, як трактор К - 700, не лише пожирають велику кількість пального, а й сильно порушують ґрунти. Дуже багато пального споживають наші зернозбиральні комбайни, які до того ж втрачають дуже багато зерна. Щоб отримати 1кг засобів хімічного захисту рослин, треба затратити близько 4 л умовного пального. А між тим селекціонери сьогодні вивели сорти яблунь та інших плодових дерев, стійкі до грибкових захворювань. Сад із таких яблунь потребує лише профілактичної обробки й у три рази меньше хімікатів.

Інший аспект цієї проблеми -- морально - етичний. Наше марнотратне ставлення до енергетичних і матеріальних ресурсів багато в чому викликане ставленням до природи та її багатств як до чогось такого, що призначене задовольняти наші потреби й примхи. Мало хто з людей замислюється над доцільністю такого стану речей, коли ми, не відчуваючи жодних докорів сумління, викидаємо на смітник ще зовсім справні речі заради більш модних чи таких, що мають кращій дизайн. Ми оточуємо себе безліччю маловживаних, а то й зовсім невживаних речей. Але ж на їх виготовлення витрачаються дорогоцінні ресурси, енергія. Ніяка економія ресурсів й енергії не допоможе, якщо людина не усвідомить необхідність самообмеження матеріальних потреб і задоволення натомість потреб духовних, запитів, гідних імені гомо сапієнс.

Делись добром ;)